Історія розвитку Українського війська (Київська русь)

Київська Русь – перша феодальна монархічна за своєю суттю ранньосередньовічна держава на території теперішньої України, яка утворилася в 882 р. і розпалася на незалежні окремі князівства в першій чверті XII ст. – 1132 р. Російська та радянська історіографія стверджували, що Київську державу населяв етнос, з якого сформувалися три слов’янські гілки – росіяни, українці та білоруси. Варто лише зауважити, що і ті, й інші створили власну державність з руйнацією Київської Русі.
Військові сили Київської Русі складали дружина київського князя і загони місцевих феодалів, а також ополчення селян і ремісників, що проживали на тих чи інших феодальних володіннях. Військо поділялося на тисячі, сотні та десятки, а його чисельність могла сягати до 50 тис. чол. Дружинники серед наступального озброєння мали мечі (близько 1 м), шаблі, бойові сокири, списи, луки, а з оборонного озброєння – щити, шоломи, кольчуги. Все залежало від достатку воїна.

Залежно від озброєння, українське військо поділялося на оружників та стрільців. Оружники озброювались мечем, списом, сокирою, використовували панцир (кольчуга), шолом щит. Із них складалася важкоозброєна піхота та кіннота. Стрільці або лучники були озброєні луками та стрілами і становили легкоозброєну піхоту та кінноту. До кінця ХІ століття військо було в основному пішим. Головною ударною силою була важкоозброєна піхота. Кінноту вперше використали князі Олег та Ігор у Х столітті в походах на Візантію, на греків. Кіннота поділялася на важку (воїни в обладунках і шоломах, зі списами, мечами і щитами) і легку (стрільці з луками). Перед боєм, за поданим бубнами і сурмами знаком, князь шикував полки у визначений бойовий порядок.
Основу князівських збройних загоныв складали дружинники-лицарі. Лицарство як характерне явище для середньовічної Європи поширилось і на територію сучасної України. Яскравим його зразком став князь Святослав – природжений воїн, що мав чудове відчуття тактики бою та стратегічних планівь Ось так описав його український літописець: «Святослав був хоробрий, легкий на ходу як барс, у поході не возив а собою ні казанів, ні наметів, нарізував конину, яловичину або звірину тонкими шматками, смажив на вугіллі і так їв її, спав на повсті, підмостивши у голови сідло, і як ішов із ким воювати, то посилав перед себе своїх послів, щоб вони оповістили при те ворогів, кажучи: «Іду на ви». Вчинки і дії князя Святослава відповідали європейському кодексу лицарської гідності, основними засадами якого були: війна – це спосіб життя, готовність до самопожертви, цінування понад усе честі, рівності побратимів.

Бій із ворогом починав князь, першим кидаючи спис. Князь завжди знаходився на передовій і вирішальній ділянці бою. Серед бою військо орієнтувалося за прапорами. Стяг, піднятий догори, означав, що полк тримається добре. Коли ж стяг хилився або падав, це був знак поразки. Із часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того як кіннота здобувала головну перемогу, піхота розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.
У княжу добу набуває більшого розвитку й військовий флот. Військові човни (лодія, суд, насад, струг, павозок) приводилися в рух веслами або вітрилом. Вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїнів. Флот застосовували для військових походів як по морю, так і по річках. Річковий флот захищав Київ на Дніпрі, Чернігів на Десні тощо.

Починаючи з князя Володимира, при монастирях для вищої знаті створювалися школи, де, крім загальноосвітньої підготовки, учні отримували й повну військову.
Військо княжих часів, яке існувало багато століть, підтримувало силу й могутність держави, захищало її кордони. У безупинних війнах, походах та боях утворилася еліта українського війська — лицарство, до якого ввійшли славні полководці: князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький та багато інших.
Могутність війська княжих часів була зумовлена в першу чергу його зв’язком із державою.
Татарська навала ХІІІ–ХІV століть призвела до занепаду української держави та її війська. Землі України попали під литовські, польські, угорські, молдавські прапори. ХV–ХVІІІ століття в історії України — це період козацтва. З появою козаків починається нова доба в історії українського війська.